Календар


УНІВЕРСИТЕТСЬКА УКРАЇНІСТИКА В БОЛГАРІЇ

Корeні української присутності в болгарському академічному житті сягають у кінець ХІХ століття. Влітку 1889 р. в Софії прибув Михайло Петрович Драгоманов, запрошений на посаду професора в щойно закладеному Софійському Університеті. Йому навіть запропоновано посаду ректора, яку він не прийняв з аргументом, що першим ректором болгарського університету має бути болгарином. Так вчений із світовою славою, з багатозначущим науковим надбанням в галузі фольклористики, історії, соціології, публіцистики Михайло Драгоманов почав викладати історію Стародавнього Сходу. Його лекції, які читалися російською мовою, користувалися величезною популярністю. Перебування Драгоманова в Софії так чи інакше викликало зацікавлення серед болгарської інтелігенції українською літературою. Завдяки українському вченому місцева культурна спільнота ознайомилась з діяльністю Г. Сковороди, М. Старицького, С. Воробкевича, І. Нечуя–Левицького, М. Костомарова, М. Павлика, Олени Пчілки, Н. Кобринської, І. Франка та інших митців України.

Михайло Драгоманов

Драгоманов вперше продемонстрував та запровадив історико-порівняльний метод у філологічній науці. Цей метод сприйняли його перші болгарські студенти, які пізніше стали одними з основоположників болгарської гуманітаристики. Серед імен багатьох учнів і послідовників Драгоманова виступає ім’я Івана Шишманова, з яким вони познайомились ще в Женеві, і який одружився з його донькою Лідія. Іван Шишманов (1862 – 1928) назавжди залишиться в історії болгарської культури як філолог, письменник, викладач, професор загальної і культурної історії, порівняльної літературної історії. Він займає посаду міністра освіти (1903 – 1907 рр), він і перший болгарський вповноважений міністр в Українській народній республіці за Павла Скоропадського (1918 – 1919 рр). У 1914 р. з нагоди 40-річного ювілею літературної творчості Івана Франка Шишманов надрукував невелику за розміром, але дуже змістовну статтю „Тарас Шевченко, його творчість і вплив на болгарських письменників перед Визволенням”. Хоча творчість Шевченка була предметом розгляду болгарською критикою задовго до роботи Шишманова, вона – перша наукова розвідка на цю тему в болгарській науці, яка свідчить про його глибоку обізнаність з історією і культурою України.

Про силу та глибину впливу М. Драгоманова на болгарську гуманітаристику свідчать слова послідовника та нащадка Івана Шишманова – Михаїла Арнаудова – видатного болгарського фольклориста, історика літератури, етнографа. Акад. М. Арнаудов (1878 – 1978) закінчив слов'янську філологію в Софійському університеті, був професором літературної історії в Софійському університеті, Ректором СУ, членом Української академії наук, головою БАН, та ін. У 1932 р., з нагоди освячення пам'ятника Драгоманову в Софії, він пише: „Я маю вважатися учнем Драгоманова подвійно, хоча жодного разу не мав щастя бачити його: по-перше, ... коли вивчав якнайретельніше його дослідження... які були справжнім одкровенням для мене,... а ще й будучи під прихильною опікою Шишманова, я засвоїв нову техніку літературно-історичної роботи, передану йому Драгомановим”.

Важливий і суттєвий крок на шляху дослідження української тематики в болгарському літературознавстві від початку 60-х років у Софійському університеті робить Сімеон Русакієв (1910 - 1991), завкафедрою російської і радянської літератури в Софійському університеті (1967 – 1975), проректор СУ (1953 – 1958). В 1964 р. проф. Русакієв опублікував працю „Платон Воронько. Особистість і творчість”, а в 1965 р. захистив докторську дисертацію в Національному Академії Наук України на тему: „Тарас Шевчено та болгарська література”.Як дослідник російської і радянської літератури, російсько-болгарських та українсько-болгарських літературних взаємовідносин різних часів, він ще міцніше закріпив українську проблематику в полі досліджень болгарського літературознавства. 

У 1969 р. Ліляна Мінкова захищає дисертацію на тему: „Любен Каравелов та українська література”. В роках 1958 – 1960 вона працює асистентом з класичної російської літератури в Софійському університеті. З 1961 р. проф. Ліляна Мінкова працює в Інституті літератури БАН і зараз вона відомий критик, перекладач і науковець, який розробляє широке коло питань з української літератури та українсько-болгарських літературних та культурних взаємовідносин.
Інші науковці, чий досвід та наукові зацікавлення пов’язані з українською проблематикою – це проф. Велчо Велчев, русист, викладач російської літератури ХІХ ст., проф. Николай Михайлович Дилевський та проф. Іван Леков – обидва в галузі мовознавства.

Перший справжній україніст в Болгарії – Лідія Терзійська. Доц. Л. Терзійська закінчила у 1963 р. українську філологію в Київському університеті з другою спеціальністю „російська мова та література”. Цього ж року вона поступає на роботу на Кафедрі російської та радянської літератури як стажант-асистент з російської літератури. Пізніше вона захищає дисертацію на тему: „Болгарська тема в українській літературі”, викладає російську літературу ХІХ й ХХ століть, читає курс з літератур радянських народів.

З середини 60-х років до 1992 р. доц. Л. Терзійська веде факультативний курс з української мови, який відвідують не лише студенти з філологічних спеціальностей, але й з історичного, з геолого-географського факультету, колеги викладачі. Декілька разів Л. Терзійська, з підтримкою та співпрацею проф. С. Русакієва та інших колег-русистів, намагались створити українську філологію в Софійському університеті, але, на жаль, це виявлялось неможливим. Потрібно було налагодити співпрацю між Софійським та Київським університетом у зв’язку з відкриттям нової спеціальності.

Крига скресла аж у 1994 р., коли в Софійському університеті вперше розпочинається українська філологія як друга спеціальність. Це стало можливим головним чином завдяки зусиллям доц. Лідії Терзійської, які знайшли плідний ґрунт в нових умовах університетської автономії та в змінених політичних обставинах. До вихованців другої спеціальності належить Антоанета Горінова, яка з 2001 до 2008 р. готувала в БАН дисертацію на тему: „Ідилія в українській літературі в ХІХ ст.” та вела практичні заняття з української літератури в університеті.

З 1992 до 1998 р. в Болгарії перебував проф. Іван Андрійович Стоянов, відомий український болгарист, який приїхав до нас вести заняття з української мови, спочатку як факультатив, а потім – в другій спеціальності. Перші кроки нашої україністики пов’язані з їхніми іменами і саме цім двом науковцям та ентузіастам завдячуємо заснування української філології як окремої спеціальності на відділенні слов’янської філології в 1996 р. Тоді поступають перші студенти і перші аспіранти. З української мови аспірантом стала вихованець чеської філології Албена Стаменова, яка в 2003 р. захистила дисертацію на тему: „Лексичні давньоболгаризми в сучасній українській літературній мові”.

Упродовж перших чотирьох років українська філологія приймала студентів кожного року, а з 2000 р. – через рік. В цей час викладанням україністичних дисциплін були зайняті сили всіх університетських та поза університетських людей, які були в змозі сприяти розвитку молодої спеціальності. У викладанні практичної української мови, крім двох аспіранток, брали участь ще Таня Димитрова та Валентина Драгулева, українки за походженням, викладачі російської мови з багаторічним досвідом. Українську літературу і країнознавство викладала (як і досі) доц. Л. Терзійська. Теоретичний курс української мови та історичну граматику вів доц. Валентин Гешев, фахівець з порівняльно-історичної граматики слов'янських мов, який завдяки своєму ентузіазму, широкому колу наукових зацікавлень та надзвичайній ерудиції став одним із засновників україністики. Курс з історії української літературної мови читала Албена Стаменова. Щасливою подією для нас стало залучення Райни Камберової, випускниці першого випуску україністів, яка відразу після закінчення навчання кинулась у викладання української і зараз вона одна з основних фігур в університетській україністиці. У 2009р. вона захистила дисертацію на тему: „Лексеми з семантикою відчуття в творчості українських символістів”.

Викладання україністичних дисциплін відповідає всім вимогам софійської славістики. Українська мова як на практичному, так і на теоретичному рівні викладається за установленими критеріями, якими керуються всі інші славістичні спеціальності. Поглиблюється й розширюється обсяг викладання дисциплін, напр. стилістикою й прагматикою. Завдяки зусиллям всіх викладачів молода болгарська україністика – наймолодша спеціальність на відділенні слов’янської філології – може успішно стати поряд з своїми старшими „сестрами” – богемістикою, полоністикою, сербо-хорватистикою та словакістикою. Викладачами-україністами створено й перший в Болгарії підручник з української мови.

Крім болгарських викладачів, в Софійському університеті приїжджають також українські лектори, досвід яких як носіїв мови та викладачів дуже нам потрібний. Досі лекторами були: Валентина Червоножко (Київ, 1999), Остап Сливинський (Львів, 2003), Наталя Григораш (Львів, 2006), Ліліана Куртова (Одеса, 2008), Ольга Сорока (Львів, 2009, 2010, 2011). Приїзд лекторів до нас пов’язаний з багатьма труднощами і на нашу думку в цьому відношенні дуже потрібна серйозна адміністративна допомога на найвищому рівні.

Софійський університет підтримує зв’язки з декількома українськими ВНЗ – з Київським Національним Університетом ім. Т. Шевченка, з Педагогічним університетом ім. М. Драгоманова, з Львівським НУ ім. Івана Франка. Болгарські студенти їздять в Україну на стажування, яке дуже допомагає їм у засвоєнні української мови та в ознайомленні з викладанням україністичних дисциплін в Україні. Так само ми приймаємо українських студентів-болгаристів, які приїжджають до нас на стажування.

Дедалі кращі стосунки маємо також з Посольством України в Республіці Болгарія.

Досі в українській філології за 14 років навчались приблизно 50 студентів. Із них 23 захистили дипломні роботи і закінчили успішно своє навчання.